З Росії прийшла радісна звістка: глава сусідньої держави нагородив орденом дружби двох громадян України: міністра освіти Дмитра Табачника і народного депутата України Сергія Куніцина. Формулювання – «за великий внесок в укріплення дружби і співробітництва з Російською федерацією, розвиток наукових і культурних зв’язків, активну доброчинну діяльність»
Щодо Дмитра Табачника, то тут жодних питань: заслужив. Він справді вже неодноразово довів відданість Російській федерації – у плані «укріплення співробітництва» і «активної доброчинної діяльності» на її честь. Один з останніх крупних внесків - нещодавнє відкриття у Києві російської елітної гімназії.
І все це – зауважте – попри гнів проукраїнські налаштованих співвітчизників, яким таке співробітництво чомусь і близько не потрібно. Тож міністрові Табачнику доводиться боротися ледь ні з усім світом – лише заради того, аби зміцнити усілякі зв’язки з Росією. Треба віддати належне: він старається, тому високу винагороду від неї дійсно заслужив.
Але якщо регіонал Табачник путінським орденоносцем став досить прогнозовано, то що в його компанії робить ударівець Сергій Куніцин? Якими такими особливими «внесками у розвиток» він відзначився? Ні, ми проти Куніцина ніц не маємо, він нам нічого поганого не зробив і поводить себе (принаймні зараз) більш-менш помірковано. Звідси і питання: звідки така путінська милість? Адже задарма Вован Вованич нікого не нагороджує. Виходить, є за що. А якщо ще пригадати кримське минуле Куніцина, майже у цьому переконуєшся.
Але щоб не думати погано про людину, припустимо два варіанти: або Путін ненавмисно злив Куніцина, який таки щось приховує від суспільства, або ж поява його прізвища в президентському указі про нагородження – ні що інше як спроба скомпрометувати партію «Удар» і її керманича. До слова, знаковим є те, що указ з’явився у розпал української революції, чиїм головним обличчям називають Віталія Кличка. Цей багатозначний збіг з одного боку, і наша непереможна віра в людей з іншого - дають підстави схилятися до другого варіанту.
Все дуже просто: якби у Москви не було такої мети (підставити Кличка, нагородивши його сподвижника) , Куніцин у наказі не з’явився б. Навіть якщо він справді щось приховує. Адже старий гебешний пацюк Путін не дурний, щоб просто так зливати таємних агентів . Тим більше, що у нас достойників, гідних колупати дірку у «пінжаку» для путінського ордену, хоч греблю гати. Вадим Колесніченко, Олег Царьов, Михайло Чечетов, Олександр Єфремов. Та що там - в кожного другого відомого регіонала пальцем ткни – не помилишся. Про роль Віктора Федоровича в «укріпленні дружби і співробітництва» ми вже мовчимо. І в тому, що вони отримали «дірку від бубліка, а не Шарапова», у той час як опозиціонер Куніцин не сіло не впало став орденоносцем , є велика несправедливість. Прикро за пацанів. Ми б на їх місці образились.
Джерело: pic.com.ua