У результаті виборів навіть з намальованими результатами у "команди професіоналів" вперше за три роки з'явилося відчуття їхнього апокаліпсису.
Запитайте у пересічного сталініста-комуніста і той вам підтвердить, що знищити мільйон громадян пострілом у потилицю, чи заморити голодом мільйон селян і не випустити їх за межі перекритої зони "село-колгосп", - то тяжка праця і своїх "більшовицьких" рук не вистачить. І не вистачало. Необхідні були сотні, і навіть тисячі, бійців, які й мусили виконувати цю рутинну щоденну роботу. Тисячі пострілів, а потім тіла вантажити, копати ями, скидати тіла, закопувати. І жодної автоматизації процесу - ручна робота: маузер, гвинтівка і лопата. Стільки людей потрібно було залучати на щодень. Та й "завдання" продрозверстки та конфіскації усіх продуктів проводили тисячі добровольців. І їх не везли здалека – наймали на місці.
А кількості "сексотів" (сєкрєтних сотрудніков) ВЧК-НКВД-КДБ і злічити неможливо. Дослідники "світлого минулого" говорять про мільйони. Існують дані так званого "п'ятого" управління КДБ, що у період з 1967 по 1987 рр. на "профілактичній розмові" в конторі побувало біля 500 000 українців. І лише невелика частина стала донощиком-стукачем під серйозним примусом – охочих "пасатруднічать" було чимало. Були "сексоти" штатні і позаштатні. Таке відбувалося в Україні у 20-30-40 та 50-их роках минулого століття, а "стукачі" як клас самоліквідувався лише десь на зламі століть, якихось десять років тому.
Але усі ці люди нікуди не зникали і масової еміграції до правонаступниці Совєтського Союзу усі 20 років не спостерігалося. І їх нащадки, наші ровесники, також вийшли із своєї совково-сексотської сім'ї не з палкими почуттями любові до народу, який їх діди допомагали окуповувати та тримати в покорі. Усі вони живуть поруч. І на вибори ходять як вся решта громадян.
В Україні-2012 кількість добровольців режиму та охочих допомогти у щоденному покращенні також не бракує.
ПР В Україні-2012 кількість добровольців режиму та охочих допомогти у щоденному покращенні також не бракує
Хто усі ці тисячі наймитів із китайськими вудилищами, на яких синьо майорить прапор єдиної спрямовуючої "партії добробуту"? Звідки з'явилися усі ці сотні бритоголових гопників-"журналістів", які допомагали спецпідрозділу "Беркут" рахувати голоси у виборчих комісіях та викрадати протоколи? Хто усі ці погодинні молоді й незалежні студенти у бомжуватих синіх целофанах "наш вибір"?
Вони – така сама частина постсовєтського народу, як і решта населення краю. Але їм так само страшно, як і представникам режиму, який поводиться за правилами і принципами окупаційної адміністрації, а не обраної народом влади.
Вибори вкотре показали їх нікчемну меншість. Страх незахищеної армією міліції та "конча-заспівськими" парканами бригади пацанів породжує їх напускну браваду й агресію. Та коли вони отримують у відповідь силу, яку описав ще сер Н'ютон у своєму другому законі, то по-щурячому втікають.
Неосталіністи зібрали свій врожай голосів з епохи кривавого комунізму – чортову дюжину відсотків совєтських пенсіонерів та їх духовних нащадків. А партія з одного регіону навіть у себе в контрольованих областях, де будь-яке інакодумство завжди випалювалося паяльником і вибивалося битою, заледве вичавила третину відсотків підтримки. І такої істерії, як у 2010-му,
янукович такого масового "раболєпія" вже не вдається організувати навіть за чималі бюджетні гроші.
Намальовані Центрвиборчкомом 30% - слабкий аргумент порятунку для глави адміністрації Льовочкіна у протистоянні з начштабом Клюєвим за право не стати "цапом-відбувайлом" через провал партії. Насправді сумний погляд у майбутнє режиму, коли понад половина країни виступила проти тотального "покращення", простежується на ще учора вдоволених обличчях абсолютної влади.
Саме тихою істерикою можна пояснити увесь цей маразм останніх днів від дєдушкі з Калуги – допоки ще прем'єра Азарова. То він неприкрито критикує вибір виборців, то залякує киян відлученням від бюджету за неправильне голосування, то розповідає анекдоти для сліпо-глухо-німих: "Це були найкраще організовані вибори за історію незалежної України".
Насправді, у результаті виборів навіть з намальованими результатами у "команди професіоналів" вперше за три роки з'явилося відчуття їхнього апокаліпсису. Адже врятуються не усі – на всіх не вистачить літаків та офшорів. І таки доведеться відповідати не лише за крадіжку голосів та фальсифікацію виборів, але й за всі ці "відкати" на стадіонах, дорогах, аеропортах, газових платформах, "обленерго та облгазах", гелікоптерах та злітних майданчиках, ремонтах і покращеннях. І скільки б віце-прем'єр Колєсніков не займався самонавіюванням "ми сільни только патаму, што ми – адна команда", але у уряді "крєпкіх хазяйствєнніков" з'являється міцне відчуття, що усі вони "джентльмени удачі" в одному підбитому "деберкабері" без вітрил та весел:
І якщо народ чітко сказав своє виборче слово, виборче слово то залишилося лише довести формулу "джентльменів удачі" до повного і переможного виконання.
Роман Чайка, tsn.ua
Комментарии
Но есть один верный и испытанный способ борьбы, но не вилы. С вилами на демократизаторы с лазерной начинкой пусть первыми идут активисты от политических партий-проституток. Люди нуждаются в другой методике борьбы за самоутверждение и выживание.
Благодаря таким "отстойникам" как Запорожье, Днепропетровск плюс Харьков, не говоря о Донбассе, ПР и смогла сфальсифицировать выборы. Харьков для меня не является загадкой. После выборов 2004 года, когда студенты и преподаватели харьковских ВУЗов вышли на улицы в поддержку Ющенко, "демократические" силы не оправдали их надежд и интеллигенция в подавляющем большинстве проигнорировала эти.
Нет обновления в политикуме, не занимайтесь самообманом. Просто у "кремлевских" тренеров теперь появился новый фаворит, который по расчетам уделает, изживший себя ПРоект, а различные санкции и финансовая нестабильность вынудит Украину броситься в чьи-либо объятия. Но то, что "заграница" не поможет - это очевидно, как и многое другое!
Присоединяюсь
тогда вообще клинический идиот ( идиотка)
Романтик, ты наш, дорогой!
Самое страшное, что практически во всем доминирует деградация, при чем весьма энергичная и в ускоренных темпах!
А вот когда я слышу и читаю рассуждения т.н. "оппонентов" диву даюсь. Претендующие на "знатоков" и грамотеев и не понимающие элементарной связи собой различных процессов, признаков и особенностей, люди, просто переходят на оскорбительные придирки, чтобы в итоге получив увесистый и заслуженный подсрачник, начать стонать о чьей-то невоспитанности. Мне лично обидно за многих, кто не хочет заглянуть чуть поглубже и посчитать хотя бы на 2 хода вперед.
Когда-то стала "трещать"по швам одна известная организация и мне было искренне жаль изначальную идею ее создания, становления, а само существование оказалось под большим вопросом, я не найдя понимания и поддержки у "соратников", которые занялись поиском других каналов и возможностей финансирования, побежали к рыгам, я поняла, что этот процесс принял необратимый характер и практически никто не заинтересован в переменах, но самое главное, что на этом поставлен крест самыми преданными верноподданными. И как я и предполагала, они предали в числе Первых. И в какой консолидации и психологическом климате могла идти речь? Я самоустранилась, чтобы не мешать им доиграть свои партии, ведь не имеет смысла одной щепке плыть против бурного потока. И почему я должна менять то, в чем не заинтересован.А мое желание бороться и помогать тем, кто в этом не нуждается, предстало перед глазами картиной у Стены Плача, об которую старательные ортодоксы в трансе разбивают лбы. И хоть я особа не изнеженная, но мне жаль мой лоб и нервы! Уступлю дорогу любому смельчаку.
Но это индивидуально, и зависит от желания, силы духа и воли к таким переменам.
Вот такое состояние души не дает застояться человеческому болоту, массово деградировать, погрязнуть в неверии и безысходности. И наоборот, реанимирует подзабытые, уснувшие, или изрядно подпорченные качества, характерные для мыслящих индивидуумов.
Остается только надеяться, что силы твои не иссякнут, а сторонников и единомышленников будет становиться все больше и больше.
Свежайший пример, сосед по площадке горделиво расхаживает в шмотках с символикой "Янукович - наш президент". Спрашиваю, чей это наш? А он мне: "Муля, не нервируй". Отвечаю, что это надо еще разобраться, кто кого нервирует. И вообще как человек, прослуживший не одно десятилетие в ментуре, мог напялить на себя уголовную одежку, а слабо в полосочку и далее по списку лагерной атрибутики.
И уже будучи окончательно морально раздавленным отвечает: "Халява и еще теплая".
И тут мне стало интересно, что получая "коврижки" и поблажки, люди с удовольствием подвергаются массовому и практически бессознательному психозу, чтобы потом всячески отрицать личную причастность к беспредельному режиму: "А шо, всі йшли і я пішов". А может это тяга к коллективизму, которого они лишены на пенсии и этим пользуются негодяи все мастей, так почему этим не воспользоваться нормальным людям, чтобы вывести свой народ из глубокой жопы?
RSS лента комментариев этой записи