Прийнято вважати, що податки існують для того, щоб утримувати за зібрані кошти заклади освіти, медичні установи, підтримувати в належному стані дороги, виплачувати зарплату працівникам бюджетних установ тощо.

Податківці свою невдячну роботу саме цим і виправдовують – що зібрані податки начебто потрібні для потреб суспільства, і на суспільні потреби й витрачатимуться. Та це лише слова. Побачене власними очима заслуговує більшого довір’я, аніж чужі слова. А наші очі щодня бачать не надто приємні речі, заради яких, як нас запевняють, і потрібно сплачувати податки.

Ми стикаємося з медициною, про яку аж ніяк не скажеш, що вона безкоштовна і що утримується виключно за бюджетні кошти. А освіта? Вона нібито теж має бути безплатною, тоді як насправді освіта давним-давно стала споживачем коштів, якими батьки школяра чи студента мусять добровільно-примусово ділитись з навчальним закладом. Про те, в якому стані в Україні перебувають дороги, які нібито теж будуються, ремонтуються, утримуються за бюджетні кошти – про це краще запитати у автомобілістів, і дуже сумнівно, що вони скажуть щось хороше про стан українських доріг. А про розміри зарплат лікарів і учителів також краще запитати у них самих, і вони також навряд чи будуть задоволені тим, скільки заробляють.

Зі всього цього напрошується цілком очевидний висновок: податки, що збираються в Україні, якщо і витрачаються на потреби суспільства, то зовсім не в тих обсягах, в яких це необхідно. Інакше іншою була би в Україні і ситуація з охороною здоров’я, і з освітою, і дороги були би дорогами, а не бездоріжжям, та й взагалі стан справ в Україні був іншим – кращим, аніж є тепер.

Суспільні потреби недофінансовуються тому, що сплачені суспільством податки дуже в значній мірі витрачаються не на суспільні потреби, а на потреби особисті. Йдеться про особисті потреби купки сучасних поміщиків, які одночасно є і найвищими посадовцями-держимордами. Саме бюджет є тим коритом, в якому вони безсовісно і безсоромно тримають свої рила, забезпечуючи безбідне життя собі і своїм дітям, внукам, правнукам. Тих же, хто сплачує податки, одна з загальновідомих держиморд назвала «потняками податків».

Висновок зі сказаного дуже простий: сплачуючи податки ТАКІЙ державі, ми приносимо собі подвійну шкоду: перший раз – тим, що позбавляємо себе, свою сім’ю, дітей частини зароблених своїми ж зусиллями грошей. І другий раз – тим, що ми віддаємо ці гроші в руки своїх же ворогів.

Як точно сказав хтось невідомий: «Добробут держави забезпечують не ті гроші, які вона щорічно збирає в бюджет, а ті, що вона щорічно залишає в кишенях громадян». Саме тому в теперішній Україні цілком виправдано і правильно, коли кожен, хто заробляє собі на життя власним розумом, власними руками – намагатиметься платити якнайменше податків, або й не платити їх взагалі.

І тоді перед цією злочинною державою все гостріше стоятиме вибір – безповоротно зникнути або ж змінитися, повернувшись обличчям до людей, у яких поки все ще є терпіння, щоб залишатись жити і працювати в Україні.

Maks Rus, politiko.ua

You have no rights to post comments