Днями в Україні відбулася одна подія – із розряду тих, які визначають долю цілих народів на найближчі багато років. Але українські ЗМІ, як і слід було очікувати, у своїй легковажності та поверховості нічого не помітили, захоплено спостерігаючи за перебігом виборів.

Після того як Житловий кодекс відклали в дальню шухляду до осені, відомий адвокат Тетяна Монтян припинила своє 42–денне голодування. Говорить, не очікувала, що її протест викличе стільки уваги журналістів і громадськості, а тим більше — що все це закінчиться хоч маленькою, та перемогою. За її словами комунальна мафія робить усе, щоб так залишалося назавжди, а саме:

- За цим Житловим кодексом, комунальні інспектори отримають право вриватися в квартиру з метою “профілактики”.
Вони втручатимуться в ту сферу діяльності, яка взагалі їх не має стосуватися.

- Новий ЖК для обслуговування будинків передбачає замість жеків послуги приватних фірм…
Там пропонується обов’язкове обслуговування житлового фонду управляючими компаніями, причому безальтернативно. Зрозуміло, що за допомогою цих норм майбутнього Житлового кодексу хочуть поділити країну між корумпованими управляючими структурами й “доїти” цей ресурс, тому що ціни, зрозуміло, встановлюватимуться також на безальтернативній основі.

- У ЖК ще є норма, яка допускає примусове виселення з житла громадянина в разі несвоєчасної сплати кредиту за житло… Хоча це можна робити зараз і без Житлового кодексу. І виселяти можна не тільки тих, хто не сплачує за комунальні послуги. Наше законодавство не розрізняє природу виникнення боргових зобов’язань. Абсолютно не важливо, за що саме ви винні гроші.

І ось, 6 вересня Верховна Рада відхилила та зняла з розгляду доопрацьований і вже готовий до другого читання проект Житлового кодексу. Але написали про цю дійсно грандіозну подію лише декілька спеціалізованих сайтів.

Чому про цю подію не згадала влада – зрозуміло і без слів. Ховати трупи власних «рехворм» треба тихо. Особливо під час виборів.

Але чому опозиція не підхопила цей епік-фейл ригів і не вчепила його на свій улюблений прапор “боротьби зі злочинним режимом” – лишається тільки здогадуватися. Припускаю, що у лавах опозиції просто немає нікого, хто хоча б розумів, про що йдеться, не кажучи вже про спроможність пояснити це все  суспільству.

НУ І ГОЛОВНЕ — ЦИХ ЛУЗЕРІВ І НІКЧЕМ БАНАЛЬНО ДАВИТЬ ЖАБА ПІАРИТИ МОЮ ОСОБИСТУ ПЕРЕМОГУ, ЯКОЮ Я ПО ПРАВУ ПИШАЮСЬ.

Суспільство, як завжди, воліє захоплено спостерігати, затамувавши подих, за перипетіями тюремних поневірянь головних опозиціонерів, яких давно вже списали з рахунків та “кинули” їхні власні соратнічки, чи всоте пережовувати огидну жуйку якого-небудь класичного хохлосрачу – навіть не замислюючись над тим, що це банальне відволікання уваги від справжніх дій і зусиль влади на шляху до покращення життя в Межигір’ї вже сьогодні.

Тому що віслюк, перед носом якого на мотузочці тримають морквину – ніколи не помітить, що тягне за собою воза, і не зрозуміє, що так може тривати доти, доки у господаря вистачить моркви. Власне, Житловий кодекс – це і був той самий візок, в який намагалися запрягти нашого українського віслюка двоє спритників з Партії регіонів. Їхні прізвища – Прутнік та Адамов. 

Поки їхні старші товариші натхненно дерибанили Україну як цілісний майновий комплекс, ці великі комбінатори підійшли до справи з реальним розмахом. Проект Житлового кодексу був їхнім щасливим квиточком на Клондайк, куди ще практично не ступала нога інших «мисливців за скарбами».

Чому цей законопроект був жахливим – я писала настільки багато, що  темою прониклися навіть доволі далекі від проблем ЖКГ люди. 

Для тих, хто не спроможеться прочитати статті за лінками:  Основна ідея ЖК була банально злизана «риго-рехварматорами» з аналогічного російського документу, котрий, як показав досвід, був придатний лише для дерибану житлового фонду в небачених раніше масштабах та повного закабаління росіян управляючими компаніями. Більше того — я переконана, що саме відсутність справжньої житлової реформи в Росії і стала причиною того, що наразі наші північні сусіди вже пройшли “точку неповернення” і продовжують заглиблюватись в пучину середньовічного рабства та мракобісся.

Прутніку і Адамову вдалося порівняно легко пропхати своє дітище в список заходів пакращєння життя вже сьогодні – з тієї ж причини, через яку опозиція нині не помітила “похорон” цього законодавчого покруча: старші партійці просто не усвідомлювали, який гігантський шматок планували відкусити ці борзі младорегіонали. А суспільству, звісно ж, було пофіг: воно, вирячивши очі, бігло за морквиною – там якраз вирішувалося: встане Юля на вимогу Кірєєва чи не встане, і що їй за це буде?

Коли я зрозуміла, що тема Житлового Кодексу не є, м’яко кажучи, популярною серед журналістів зокрема та в суспільстві взагалі через її виняткову складність, я стала думати над тим, що ж особисто я можу зробити в даній об’єктивно безнадійній ситуації. 

Я обрала шеститижневе голодування. З усіх форм мирного протесту це – найскладніший і, можливо, найнебезпечніший. Оголосити голодування – справа раз плюнути, у нас його оголошують всі, кому тільки не ліньки. Нещодавно один народний депутат був оголосив голодування аж на півдня. Ото прямо зранку оголосив, щоб, не дай боже, обід не пропустити. А от витримати голодування і не перетворитися на безвольне посміховисько…

Я витримала оголошені мною шість тижнів. 42 дні. При повному збереженні ритму життя.

Увесь цей час я продовжувала вести справи у судах, займалася спортом і навіть брала участь у п’ятикілометровому забігові на День Києва. Я втратила п’яту частину власної маси – схуднувши з 74 до 57 кг. 

В той час мені найчастіше закидали дві речі.

По-перше – що я голодую «понарошку», а насправді тихцем хряцаю під ковдрою пиріжки з м’ясом. Навіть регулярні заміри ваги, зняті на відео, за аргумент не сприймалися. Людина все проектує на себе: мовляв, я стільки без їжі не протягну, отже, це неможливо.

А по-друге – що Януковичу, його команді, а також комунальним мафіозі з опозиційного табору, які радо підмахували з цим Житловим Кодексом Прутніку з Адамовим -  цілковито перпендикулярно на голодування якогось там адвоката. Я завжди відповідала, що коли палець показує в небо – тільки дурень дивиться на палець. І що я голодую не тому, що тішу себе ілюзіями про несподіване пробудження високих громадянських почуттів у всіх цих жадібних відморозків, а якраз навпаки – бо знаю, що їм щодо мене байдуже.

Моя цільова аудиторія була не ці наволочі, а — прості люди. Люди, які здатні замислитися: а на якого дідька цьому успішному адвокату морити себе голодом? Що там в тому Житловому Кодексі є такого, заради чого варто ризикнути життям? Чому усім пофіг, а їй – ні?

І от коли кількість тих, хто зрозумів проблему і перейнявся нею, досягла критичної межі, коли Адміністрацію президента завалили зверненнями і листами незадоволених, коли під будівлею профільного комітету пройшла гучна непроплачена (!!!) акція, яка зібрала більше людей, ніж опозиція зазвичай збирає на свої проплачені збориська — тоді  старша донецька братва прибігла жалітися Януковичу на Прутніка з Адамовим, які вирішили “зохавати шкварку не по чину”. І  – отоді Житловий кодекс і склеїв капці. Я тішу себе думкою, що це – хрестоматійна ілюстрація того, як дрібна монетка на рейках пускає потяг під укіс. 

“…Коли одна паличка і вісім дірочок переможуть ціле військо...” Мабуть, приблизно в цей час я, яка ніколи не збиралася в політику, почала замислюватися над тим, що у депутатського статусу, якщо його матиму я, є реально корисні для суспільства переваги. Наприклад, можливості вносити поправки до проектів законів. Надсилати депутатські запити. Врешті, писати, а головне - лобіювати притомні закони, які більше ніхто не хоче любіювати, оскільки часу це віджирає багато, а дерибанних здобутків — не приносить.

Якщо я в статусі простого адвоката змогла-таки підняти суспільство заради такої складної теми — то що ж я зможу зробити як депутат — огого!!! Саме тому на цих виборах я отримала посвідчення кандидата в депутати.

Тоді, під час мого голодування, мене підтримали десятки і сотні людей. Я безмежно вдячна журналістам, які дзвонили, писали і питали, пробуджували суспільство, тиснули на депутатів та чиновників. А особливо – телеканалу ТВі, в ефірі якого завжди знаходився час, аби нагадати глядачам, що я продовжую голодування і навіщо я це роблю.

Наше суспільство міцно спить, загойдане популістичною брехнею. А сон розуму породжує чудовиськ. Таких, як оцей нині покійний Житловий Кодекс. Я дійсно не здатна перемагати їх самотужки, але завдяки успіху мого голодування проти ЖК я вірю і ЗНАЮ, що можу запалити своїми ідеями та проектами інших людей. 

Багато людей ВЖЕ приєдналося до моєї команди — вони допомагають мені на виборах, бо вірять в те, що саме я здатна змінити ситуацію в країні. Але мені потрібно, аби ще більше людей публічно висловилися на мою підтримку. Адже головна мантра моїх суперників, яку вони розповсюджують серед виборців — це те, що Монтян, можливо, і каже правильні речі, але в неї “немає команди”, тощо, а отже, “вона нічого не зможе зробити”.

Я вважаю, що те, що саме з моєї подачі Україну було врятовано від людоїдського Житлового Кодексу — є  спростуванням їхніх жалюгдних лузерських закидів, закидів людей, які  не зробили для країни і близько нічого подібного.

Так, за мною не стоять бандити та олігархи, як за ними; я не гаю час на “опозиційну” популістичну риторику — я просто роблю все, що в моїх силах. Я займаю позицію “І один у полі воїн”, і — вербую армію прибічників з простих людей.

ПРИЄДНУЙТЕСЯ!!! ОГОЛОСІТЬ ПУБЛІЧНО, ЩО ВИ МЕНЕ ПІДТРИМУЄТЕ!!!

Інакше може так статись, що переможе хтось з моїх суперників — адже близько половини виборців збираються голосувати за принципом - “та хоч за Чикатила — якщо він йде від партії, за яку я збираюсь голосувати”.

Адже я дійсно довела, що можу досягти успіху навіть в практично безнадійній ситуації. На відміну від, да.

Тетяна Монтян, infoporn.org.ua

You have no rights to post comments