Киянин 49-річний Дмитро Павліченко із сином 19-річним Сергієм 21 місяць сидить у столичному Лук'янівському слідчому ізоляторі. Їх визнали винними у вбивстві судді Шевченківського райсуду столиці 42-річного Сергія Зубкова торік у березні. Начебто помстилися за те, що своїм рішенням суддя віддав частину їхньої квартири голландській фірмі "Гоойоорд Б. В.". Дмитро отримав довічне ув'язнення, його син — 13 років. Чекають розгляду справи в Апеляційному суді 14 січня 2013-го. В ізоляторі Дмитро Павліченко відповів на запитання "ГПУ".

Які у вас були стосунки з фірмою "Гоойоорд Б. В."?

— Ця фірма з 1995 року скуповує у центрі Києва квартири, переобладнує їх під офіси і здає в оренду. До сьогодні скупили близько 30 тисяч квадратних метрів. Бізнес ведуть нелегально. Здають квартири під офіси через посередників, податків не платять. 2007 року газета "Правда України" підрахувала, що не сплатили близько мільярда гривень.

У вашому будинку теж купили?

— Так, 10 із 27 квартир. Я відмовився продавати, то мене почали пресингувати. П'ять разів влаштовували замахи на життя, сфальшували п'ять кримінальних справ, в тому числі і за вбивство судді. Я переконаний, що за смертю Зубкова стоїть саме "Гоойоорд Б. В.".

Після знесення частини вашої квартири з неї вивезли майно. Ви намагалися його повернути?

— Я звертався до різних інстанцій. Скрізь отримував відповіді, що виконавча служба законно виконувала рішення суду. З моменту відібрання квартири минуло два роки. За цей час "Гоойоорд Б. В." прислала листа, де з нас вимагають 200 тисяч гривень за зберігання наших речей.

Де ви були у момент затримання?

— Того вечора приїхав додому. У дворі були чоловік 15 міліціонерів. Я підійшов до них, представився, запитав, що сталося. Всі як один мовчки відвернулися. Через годину нам вибили вікна і двері, увірвалися люди в масках. Без розмов скрутили мене й повезли в управління по боротьбі з організованою злочинністю. Дружину із сином закрили в кімнаті та ще десь годину нишпорили у квартирі. Після обшуку зникли гроші й цінності.

Що було в управлінні?

— Привезли мене в самих трусах і майці, не дали одягнутися. Завели в якусь кімнату, де було п'ятеро чоловіків. Лаяли, погрожували. Потім відвели до кабінету начальника, де був генерал Олексій Крикун (тодішній начальник столичної міліції. — "ГПУ"). Він жартував, що я — спритний, так ловко вбив Зубкова, що мені потрібно видати нагороду за смерть "негідника". Я кажу, що суддя нічого поганого мені не зробив. Після цього Крикун запропонував угоду: "Ми знаємо, що ти не вбивав, але в тебе не вистачить ресурсів це довести. Тому бери на себе, а ми зробимо так, що отримаєш 10 років та через п'ять вийдеш. Як не візьмеш, посадимо довічно і тебе, і дружину, і старшого сина. Молодшого до дитбудинку віддамо".

Ви погодилися?

— Було дуже важко. Почувався беззахисним та пригніченим через те, що якісь негідники в погонах чинять свавілля і намагаються знищити сім'ю. Не погодився. На моїй справі поставили червону смужку — "склонен к суициду". Думаю, ще в ізоляторі хотіли вбити. Не били, але більше двох діб тримали в кайданах. На сина тиснули психологічно. Він же молодий, не має досвіду протистояти. Написали йому сценарій, за яким має відтворити злочин. Він усе виконав, але протокол не підписав.

Що було на суді?

— Вся система наших правоохоронних органів та судоустрою спрямована не на встановлення істини, а на засудження людини. Суддя схилялася в бік звинувачення, відповіді свідків трактувала на власний розсуд.

Свій вирок прогнозували?

— У мене не було підстав навіть подумати, що мені оголосять довічне, а сину — 13 років. Коли вислухав, стало смішно. Суддя Бондаренко зачитала, що "довічне ув'язнення — це саме той строк, який необхідно для Павліченка для його виправлення". Я зрозумів, що моя справа замовлена. Вирок — це не помилка суду, а спрямована проти мене акція.

Вас підтримали фани київського "Динамо".

— Дізнався про це, коли переводили в одиночну камеру. Конвоїр сказав, що фанати "Динамо" проводять під СІЗО акцію на нашу підтримку, тому мене і сина треба ізолювати, щоб нічого не сталося.

Син давно захоплюється футболом?

— Сергія я привів у футбольну школу "Динамо" в 6 років. У нього був дуже гарний тренер. Син мав великі перспективи, але через травми у 16 років припинив тренуватися і став фанатом. Про своїх друзів розповідав, але я з ними не знайомий.

Вас порівнюють із політв'язнями.

— До політв'язнів себе не відношу, але наша справа має політичний характер. Події свідчать про високий ступінь недовіри до правоохоронної системи, судоустрою, влади. Люди бачать, що таке свавілля може статися з кожним, ми всі — беззахисні.

Які умови в ізоляторі?

— Розповім про них трохи згодом, як вийду звідси.

Що робите?

— Мене підтримує суспільство, я не впадаю в депресію, надіюся на краще життя, яке в нас украли. Постійно думаю про дружину та дітей. Перебування за ґратами за злочин, який не скоював, дуже пригнічує. В одну мить мою родину позбавили всього. Довічно ув'язнені не мають права на тривалу зустріч із рідними.

Якби можна було повернути час, що ви зробили б?

— Зробив би все, щоб дружина і діти жили в іншій, цивілізованій країні.