Понедельник, марта 04, 2024

voynaКожного разу 22-го червня стріпуюся та прокидаюся в холодному поту о четвертій тридцять ранку.

До того може снитися будь що, хороше чи погане, але саме в цю годину наповзає така страшна в своїй несамовитій жахливості цупка масляна чорнота, що мимоволі просинаю, і завжди з відкритим аж до надриву ротом. Рідні кажуть, - «Ти кричав. Причому так розпачливо й жалібно, як дитина або кошеня перед смертю».

Один відомий екстрасенс занурив мене у глибокий гіпнотичний транс, а потім повідомив, що була дівчинка чи то узбечка чи таджичка, яка якимось дивом опинилася 22 червня 1941 року на кордоні десь біля Мінська та була розірвана на шматки чи не першою ж бомбою, що впала з німецького літака на Радянський Союз.

Тому стає зрозумілою моя цікавість до того, що ж насправді сталося пам’ятного скорботного 22 червня 1941-го. Початковий удар німецького бліц-кригу був таким потужним, що в найперші години війни загинули за приблизними підрахунками до пів мільйони людей, більшість з яких складали мирні жителі. А можливо і мільйон, бо хто ж тоді рахував?..

Досі незрозуміло, неможливо осягнути холодним людським розумом, як величезна країна, яка щодня готувалася до війни «если завтра война, если завтра в поход – будь сегодня к походу готов» та «малой кров’ю – могучим ударом», водночас виявилася геть недієздатною зупинити значно меншого в чисельності та озброєнні ворога.

Відомо, що вождь і натхненник всіх наших перемог І. Сталін попервах зник на цілий тиждень. Але яке це може мати значення для підготовленої та непереможної Радянської Армії, яка й так мала найновіше озброєння та невичерпані людські ресурси? Адже це не брехня, що віськомати по всій країні з першого ж дня атакували чоловіки призовного віку, що прагнули влитися до війська. Мій батько розказував мені, що біля гучномовця в райцентрі чоловіки знов гучно вигукували помилку минулої Першої світової війни, - «Шапками закидаємо». Кого – німців?

Звідки взялася ця дурнувата впевненість, що німців, висловлюючись штампом з кінофільму «Трактористи», - «Забодай його комар – жменька дурнуватих загарбників»? Так ,вони поступалися в чисельності, але всього в 1,5 рази. До того ж з ними йшли дивізії румунів, угорців, італійців і іспанців, полки бельгійців і французів та безліч формувань колабораціоністів з усієї поневоленої Європи. Вся ця армада наглядно демонструвала, як то на самому ділі виглядить пісенний лозунг «Малой кров’ю – могучим ударом».

Наші ж війська, вмиваючись кровавою юшкою від постійних та без наказаних нальотів ворожих бомбардувальників тікали зі швидкістю 70 кілометрів на добу. Уславлені в піснях бронепоїзди гинули разом з екіпажем щойно вийшовши на рейки, та ставали приводом для майбутніх мемуарів панцерного генія, як він себе вважав, генерала, а в майбутньому фельдмаршала Гудеріана.

Мій дід Василь, який воював чи не з перших часів, розказував, що в перші дні, поки Сталін перебував у прострації, ще діяв наказ «Не піддаватися на провокації». Він особисто з ручного кулемета на криворізькому териконі розстріляв німецького літака. На другий день на легковику приїхали люди з НКВД, швиденько зачитали вирок до страти та хотіли на місці розстріляти, але шахтарі взяли до рук забурники та поклялися, що не один «мент» не повернеться живим. Дідові пощастило, а скільки справжніх патріотів ганебно загинуло від дурних куль енкаведистів?

Далі дід, після окупації Кривого Рогу. Воював на Карельському Фронті, був тяжко пораненим, та нагородженим. Дослужився до старшого лейтенанта. Повернувся до діючої армії наприкінці 1944 року, та знову був засудженим до розстрілу. Це коли заборонив насилувати німецьких жінок та грабувати місцеве населення. І чудо… Знову бійці стали стіною і не дали тепер вже «СМЕРШу» створити неправосуддя. Це був «батяня-комбат».

Найкраще ситуацію напередодні війни та першого її етапу виклав наш земляк В. Суворов (Резун) у книзі «Ледокол». Та навіть з неї незрозуміло, як то сталося, що з чверть віку підготовка до майбутньої війни великої держави робітників та селян так брутально поступилася всього семирічній кампанії озброєння фашистської Німеччини? Куди ділися тисячі підготовлених ОСОАВІАХІМом пілотів та парашутистів? Вони нікуди не ділися, а найновіші літаки серії ЯК, ЛА та ІЛ було спалено на аеродромах саме 22 червня. Німці надовго захопили небо та майже безкарно бомбили міста, залізничні ешелони та розстрілювали колони біженців.

Командний склад з дійсно підготовлених до широкомасштабних військових дій офіцерів та генералів було репресовано. Військами незграбно керували вискочки та вихідці з провладної еліти. Чи це до болю не нагадує сучасний стан обороноздатності в України? Якщо це не так, то ось яскравий приклад, чому так незграбно і невчасно було підірвано греблю ДніпроГЕСу. Загинули десятки тисяч наших людей і ні одного німця. На чию користь спрацювали?

Добре, що у нас на сьогодні нема явних ворогів, що посягають на територію України. Та хіба нема? Чому ж тоді по Дунаю ширяють румунські катери, озброєні за останнім словом військової техніки, а сама Румунія раз по раз заявляє територіальні претензії до України? На сьогодні імперські зазіхання сусідів щодо України стримують лише приналежність до НАТО одних та загальноєвропейська стабільність для інших.

Невже історія нічому не вчить? З яких це часів бюджетні асигнування на внутрішню так звану «правоохорону» перевищують витрати на збройні сили? Чи не з тих улюблених нинішніми «сталінціями» в особі КПУ передвоєнних часів? Невже знову доведеться якоїсь дівчинці загинути від авіабомби або артилерійського снаряду?

Як бачимо питань багато, а відповідь одна. «Броня крепка и танки наши быстры, а наши люди мужества полны». Так, дійсно наші чоловіки майже всі пройшли армійську школу та знають як заряджати та як стріляти, як оборонятись та як наступати. Ми в нашій країні всі солдати і можемо дати відсіч будь якому загарбнику. Мабуть це і є головним стримуючим фактором.

Але маємо тверезо мислити, а єдина думка така, що в нас зараз «тирять» по карманах все, що залишилося, до такого вже ступеню, що залишилася тільки неозброєна та беззахисна державна незалежність. Звісно, ми переможемо, та знову через незліченні жертви, через страшну загальнолюдську напругу, безсоння та незліченні «похоронки».

Аби не громадянська війна та аби не Росія, бо стане незрозумілим з ким і задля чого воюємо.

Боже, храни Україну!

Комментарии   

0 #2 время 23.06.2013 19:42
К сожалению, всего около 35 тысяч непосредственных участников боев Второй мировой войны осталось в Украине.
Максимум через 10 лет рассказать о том, что действительно происходило на фронтах, смогут только те, кто оставался в тылу, будучи ребенком.
0 #1 rem 22.06.2013 18:10
Спасибо! Хорошая и правдивая статья.

You have no rights to post comments