Важкий спадок

Вчора, 20 грудня МВС України відзначала 22-гу річницю від дня свого заснування. Колись у КВК жартували: «Чому день радянської міліції святкували 10 листопада, а української – 20 грудня? Бо відстань між ними рівно 40 днів».

Але схоже, що цього відведеного релігійними уявленнями терміну виявилося недостатньо для того, щоб репресивна «душа» відділилися від «тіла» органу, що мав би стати на сторожі закону у правовій демократичній державі. Замість новонародженого МВС постав мутант, що сумістив у собі жорсткість попередника з новими широкими корупційними можливостями.

За даними опитування Інституту соціології НАН України, у травні цього року(до Врадіївки і Майдану) повністю українській міліції довіряли лише 1% українців, скоріше довіряли, ніж ні – 8%.

Ганебний показник, навіть в «альтернативній інтерпретації» МВС до відомства лояльно ставляться лише 26%. Із 300-тисячної армії українських правоохоронців протягом цього року 227 осіб були засуджені за різного роду злочини. Зовсім небагато, такий показник створює ілюзію того, як МВС бореться з «окремими негативними виявами на місцях».

Але коли поговорити «по душам» з учорашнім зеком чи міліціонером напідпитку, будні нашого МВС постануть як погано зрежисований «чорнушний» фільм. Жорстокість, монополія на насильство, відчуття власної безкарності – всі це хронічні хвороби радянської міліції не «вивітрилися» за 40 днів і перейшли у спадок українській. Старі кадри ще ностальгують за тими часами.

Але разом із традиціями значною мірою успадкувала українська міліція і структуру радянських карних по суті і правоохоронних за формою органів. Взяти хоча б внутрішні війська. Скільки в останні дні сказано, бо «бідолашних строковиків», скільки сентиментів цим бійцям сказано романтиками-революціонерами на адресу цих «звичайних хлопців». Їй встромляють квітки у щити, готують бутербродами і пригощають чаєм.

З надією, що вони не уподібняться «звірям» з «Беркуту», перейдуть на бік «повсталого народу». А вони не переходять. Виконують накази.

Чому так? Почнемо з того, що такий рудимент радянської системи як внутрішні війська, окрім як в Україні, існують ще в Білорусі, Росії та Казахстані. 

У Грузії та країнах Балтії, таких підрозділів, наприклад, немає. Чого варта сама назва «внутрішні війська». Військо само по собі покликане боронити країну від зовнішньої загрози. А коли воно «внутрішнє», то й ворог у нього внутрішній. І от уявіть собі, що в Україні, де показники злочинності не є якимись особливо кричущими – вбивств на 100 тис населення у на третину менше, ніж у Росії, а розбійних нападів приблизно стільки, як і у Франції, служать 30-40 тисяч бійців внутрішніх військ.

Це шість оперативних команадувань плюс частини прямого підпорядкування. Ціла внутрішня армія. Чи не забагато для демократичної країни, де внутрішніх ворогів не відправляють до таборів тисячами і мільйонами? Внутрішні загрози існують й у вільних країнах – тероризм, наприклад, але з ним не борються гумовими кийками, це компетенція спецслужб, і в Україні, до речі, також. Тому дарма регіонали просторікують, що, мовляв, «Беркут» чи внутрішні війська бережуть український народ від терористів.

Як свідчать останні події, внутрішні війська стережуть режим від власного народу. У цього підрозділу МВС – тривала і кривава історія. Війська НКВС, що чинили терор на українських землях, воювали з УПА – прямі пращури нинішніх ВВшників, їм відведено чимало місця у розділі «Історія» на офіційному сайті ВВ МВС України. Щоправда, ганебні сторінки там замовчуються, є, наприклад, таке: «1946 р. 20 квітня. На внутрішні війська покладено охорону науково-дослідних інститутів і лабораторій оборонного значення.27 квітня.

Сформовано 5 комендатур з охорони особливо-важливих підприємств промисловості». Виходить, що внутрішні війська у 1946-му році охороняли заводи і наукові лабораторії, а те, що в цей час коїли цілі дивізії НКВС у Західній Україні, мовляв, неістотно.

В самому факті цього існування ВВ вже закладена певна маніпуляція. Коли юнаків призивають до війська, це інтерпретується офіційною пропагандою як «захист Батьківщини», а направду частина з них проти своєї волі стають по суті міліціонерами, при тому часто найменш престижною частиною цього органу: стережуть в’язнів, розганяють мирні демонстрації. Недарма, в пізні радянські часи служба у внутрішніх військах вважалась вкрай непрестижною. Разом із стройбатом ВВ були розплідником найжахливішої дідівщини.

Скандальна справа Сакалаускаса, яка зняла табу з теми позастатутних відносин в армії, - це жахливий інцидент, що трапився саме в одній з частини внутрішніх військ СРСР.

Українська влада попервах намагалася реформувати сумнозвісні війська у Національну гвардію, однак від 1999-го повернулася до старої «доброї» радянської системи ВВ, яка обслуговує режим і донині.

Звісно, закидати якісь звинувачення хлопцеві, який у 18 років потрапив служити до ВВ, абсурдно. Але є питання до системи МВС, яка відбирає собі частину рекрутів, видає їм в руки кийки і кидає на боротьбу проти власного народу. Вона не просто бере на службу новобранців, а встигає їх замастити у криміналі: побитті демонстрантів, «тіньових передачах» заборонених речей зекам на етапі тощо.

Ба більше, за суто кримінальною логікою керівництво МВС використовує бійців ВВ як гарматне м’ясо, як "чорносвиточники", під час взяття Києва. Живий приклад – бійці внутрішніх війська на Банковій 1-го грудня, які попервах навіть стояли без щитів про агресивного натовпу, у якому були люди, котрі потім вільно проходили через ряди «Беркут».

Дві з половиною години вони мовчки терпіли удари, каміння, коктейлі «Молотова», коли «Беркут» з-за їхніх спинами кидав у мітингувальників ствілошумові гранати. І вже після того деморалізовані і понівечені бійці разом зі спецпризначенцями по-звірячому били всіх, хто потрапить під руку. Так мимовільно чи не кожен боєць ВВ, що стояв на Банковій першого грудня, став співучасником злочину. Звичайно, за це мають відповідати ті хто відправив внутрішні війська на Банкову, а не командири чи рядові.

З чого починаються злочини

Вміння замастити у криміналі – це професійний «почерк» української міліції. Це починається з нечистого на руку інспектора ДАІ і сягає генерала на авто, вартість якого перевищує увесь річний бюджет районного управління МВС. «Нєт мєнта бєз хвоста», - ділився на одному з фуршетів міліцейським фольклором міністр Юрій Луценко. Захисники доброго міліцейського імені будуть казати, що не всі співробітники цього відомства покидьки, є порядні люди, які ловлять злочинців, охороняють правопорядок.

Безумовно, такі люди є. І мабуть більшість з тих, хто приходить до МВС, ставить перед собою шляхетну мету служіння суспільству. Але і так міліціонери теж є злочинцями. Неповідомлення про злочин, замовчування його правоохоронцем - вже шлях до криміналу.

От уявімо собі якийсь абстрактний райвідділ, де працює п’ять чесних і кришталево чистих оперів, а шостий – держиморда, любить катувати для власного задоволення, хабарі тягає і має хрещеного тата в облуправлінні. Його колеги сумлінно несуть службу, але закривають очі на діяння «мажора», отже вони – поплічники, які також замастилися у криміналі.

Герметичність міліцейської касти, як дві краплі нагадує кримінальний світ: контроль за тим, аби інформація не потрапляла на зовні, ганьба «стукачам», кругова порука. Виходить, що по понятіям у нас живуть і злочинці і ті, хто мав би їм протидіяти.

Корупція в МВС – це теж не «кто-то кое-где у нас порой». Система тіньового грошообігу тут налагоджена від сержанта до генерала. Існують такси, які повинні передавати підлеглі своїм патронам. Як і належить кримінальному світові, ця інформація добре законспірована. Але трапляються випадки, коли вона «розгерметизовується», як наприклад, коли у Сумах збунтувались бійці «Беркуту» проти поборів. Цей інцидент дав зрозуміти, що діє чітко злагоджена система «данини» від молодших до старших, і навряд чи ця схема, схожа до речі, на формування воровського «общака», є локальним явищем в межах Сумщини. І міліціонери, котрі зараз повстають проти беззаконня у своєму відомстві чи озвучують такі схеми мають шанс залишитися працювати у новоствореній правоохоронній структурі після зміни влади.

Кримінальний слід тягнеться за українською міліцією всюди: «суботники» для повій, «кришування» наркоторгівлі(у маленьких містечках драгділерів знають в обличчя навіть люди далекі від наркологічних проблем, але це не заважає міліції «не помічати» торгівлі дурманом), підім’ятий старшими офіцерами МВС бізнес, відкуп від затримання, витрушування кишень затриманих – все це не потрапляє до кримінальних зведень щодня, але це не означає, що цього немає, і масштаб цих діянь «правоохоронців» важко недооцінити.

Додамо сюди ще й те, що найрезонансніший злочин часів незалежної України – викрадення і вбивство журналіста Георгія Гонгадзе організоване і скоєне саме співробітниками МВС.

У замовника (хто б він не був) не виникло питання, де шукати виконавців такого моторошного злочину – вони «знайшлися» в МВС, отже мали належний досвід.

Більш-менш правдиве уявлення про масштаби зловживань і відвертих злочинів міліції мала б знати прокуратура, яка своєю чергою є також злочинною організацією, але ця каста зрідні «злодіям у законі». Вони не бруднять руки об народ, не катують і не опускаються до здирництва, кажучи мовою злочинного світу «тримають» МВС і репресують на власний розсуд чи на замовлення згори.

Злочинна міліція вигідна злочинній владі, яка готова закривати очі на свавілля МВС, аби те своєю чергою захищали режим, який дозволяє зберігати їм нинішній статус-кво.

Обережні і косметичні реформи не змінять злочинної сутності української міліції. Зміни вивісок вже пережила Росія, де так звані «поліцейські» пройшли переатестацію. Як розповів мені один російський знайомий правоохоронець: «Деякі схеми змінилися.

Тепер сержанти просто так гроші не беруть, треба виходити на когось із керівництва із них уже «порєшать». Якщо українську правоохоронну систему змінюватимуть саме у такий спосіб, то її карально-кримінальна сутність не зміниться ні за 40, ні за 400 днів. Приклад Грузії, Балтії, країн Центрально-Східної Європи засвідчив, що консервація рудиментів тоталітарної правоохоронної системи є недоречною. У Чехії, наприклад, свого почали з ліквідації внутрішніх військ.

Дехто з українських експертів називає такий контраргумент: мовляв, в нас порівняно з Грузією, куди більша чисельність МВС і масові звільнення спричинять соціальний вибух, звільнені міліціонери криміналізуються. Але вони вже й нині є доволі криміналізованими. У разі зміни влади Україні не завадив би свій антиміліцейський Нюрнберг, на якому МВС була б засуджена як злочинна організація.

Свідчень би вистачило. Згадайте Врадіївку, де люди, що повірили у можливість покарати винних, почали масово писати заяви у прокуратуру, в яких писали про чисельні злочини місцевої міліції. Подібний акт в масштабах України дозволив би перегорнути ганебну сторінку злочинної історії МВС. А новий правоохоронний орган вів би своє літочислення без врахування «славних» діянь НКВС.

Джерело: texty.org.ua

Дуже важко поздоровляти сьогодні з Днем міліції. Знаю багато людей, які віддали розум і здоров'я служінню народу. Але не знаю жодного, кого хотілось би поздоровити зі святом сьогодні.

Стараннями генералів і полковників та покірністю середньої ланки МВС стало інструментом пограбування і розбою.

За свої чотири роки в міністерстві я ні разу не кидав міліцію проти народу. Тому маю право сказати гірку правду – погодившись з роллю озброєного загону мафії, міліція повністю деградувала.

Єдиний вихід – повна заміна персоналу ГПУ, МВС та судів і набір нових працівників через детектор брехні.

Тому всі, хто поважає себе, хто хоче служити народу, а не стояти на шухері у банди – з мізками на вихід.

Бо рано чи пізно, буде таки нова поліція.

І будуть нормальні правоохоронці.

І в нас буде свято, яке хотітиметься святкувати.

Юрій Луценко

You have no rights to post comments