— Братан, тут только своих пропускают. Ты — свой? — питає 25-річний чоловік. Стоїть при вході до наметового містечка Партії регіонів під Верховною Радою. На голову одягнув чорний капюшон. Обличчя замотав шарфом. Видно лише карі очі. На шиї — бейдж "охорона". Перевіряє прізвища за списком. Якщо знаходить — пропускає всередину.
Прихильники влади стоять тут із 3 грудня. Встановили сцену з плакатом "Партия регионов. Киев — не столица оппозиции. Киев — столица государства". Мітинг охороняють загони міліції та "Беркуту". Вони обгородили автобусами прохід до парламенту з вул. Інститутської, Липської, Садової. У два ряди на єдиному центральному вході стоять із десятеро хлопців спортивної статури з півметровими чорними кийками. У деякого на обличчях медичні маски. Кількасот вишикувані під залізним парканом, яким обгороджено Верховну Раду. Маріїнським парком ходять групами — по десятеро. Є літні жінки в жилетках Партії регіонів.
Троє дівчат спираються на паркан, курять. У них брудні довгі нігті. Обличчя червоні від вітру. В парк ідуть троє чоловіків. На вигляд — усім за 40 років. Тримаються один за одного, хитаються. Один відходить на газон, нахиляється і блює. Другий голосно сякається на тротуар.
— Пропустите, эта девочка со мной, — проводить в наметове містечко 25-річний Антон, із Вінниці. Він неголений. Одягнений у чорний спортивний костюм і дублянку. За ним ідуть ще троє. З колонок лунають пісні гурту "Машина времени". Тхне перегаром, залежаним сміттям, димом. Люди стоять щільно, ходять штовхаючись.
— Девять лет занимаюсь боями без правил, — розказує Антон. — Здесь нас — три тысячи. Все такие. Какая разница, за кого стоять, если нас сюда специально наняли драться? Я дома в месяц зарабатываю шесть тысяч гривен. На этом митинге платят вдвое больше, поэтому взял отпуск. 300 человек сегодня приехали с Полтавы, но еще подвезут. Есть из Винницы, Житомира, Ялты, Херсона. У меня в подчинении 20 человек. Каждый час — перекличка. Двое пацанчиков говорят, что они с Луганска, а разговаривают по-бандеровски. Я одному говорю: ты че клоуна из себя строишь, какой ты луганчанин? Думаю, менять надо этих двух.
Проходимо повз військовий намет кольору хакі. Там розливають чорний чай. У черзі — близько 30 мітингувальників. Чоловік, на вигляд років 50, дістає термос.
— Наберемо чаю, а тоді підемо до Галі каші поїмо, — каже жінці в чорному пуховику. Усміхається беззубим ротом.
— Давай и мы чайку попьем, — пропонує Антон.
Бере пластиковий стакан, під нігтями земля. Займаємо чергу.
— Кормят тут шикарно — первое, второе, третье. Вчера окорочка с гречкой давали. Бабуля приносит квашеных помидорчиков. Я ей говорю: мы же не голодные. Для меня эта революция — праздник. — закурює цигарку "Вінстон". — Кого наняли биться, они в палатках не живут. Ночуем под Киевом в отеле. Там номера от 520 до 650 гривен в сутки. В 6.15 у нас подъем, везут сюда. В 20.00 — обратно.
— Самое главное — это стабильность в стране, — каже зі сцени керівник Житомирської обласної організації Партії регіонів 63-річний Сергій Рижук.
— Депутаты здесь периодически что-то орут со сцены. Но кто их слушает? — махає рукою Антон. — Кстати, тут далеко Крещатик? А то я там даже ни разу не был. По городу ходить не разрешают. Пускают только на час ноги размять. Потом сменяем пацанов. Как-то был в Киеве на соревнованиях. Тогда тоже завезли автобусом на "Спартак" и сразу забрали.
За 15 хв. Антон набирає чаю, відходимо вбік. Хлопці у спортивних костюмах зиркають у наш бік. Питаю, чи часто доводиться битися.
— Люди сами провоцируют драки. Вот ко мне подходит один журналист с камерой, другой фотографирует. Так и хочется дать ему в морду. Но у нас команда — не бить. А если менты пойдут в драку, мы будем их защищать. Такой приказ. Понабирали тут пацанов по 18 лет. Что они могут? Вчера баба приходила, кричала: "Продажные шкуры, за 200 гривен страну продадите!". Я что дурак, тут за 200 гривен стоять? Если будет бойня — мне могут голову разбить. Я за такие деньги в сторонку отойду. Сколько будем здесь стоять — знают только депутаты. Вот только родители переживают. Но отпустили нормально. Мама все поняла, папа сказал, чтоб я подумал, куда еду. А я ему: вот приедешь через два дня в Киев, я тебе денег дам и покажу, зачем я здесь стою.
О 14.30 Антона гукають на перекличку. На прощання тиснемо руки.
— А вообще мне нравится страна, в которой мы живем. Вчера подходили к нам пацаны с Майдана, которые за НАТО стоят. Я им говорю: вот толку вы митинговали на помаранчевой революции? Против Януковича орали. А прошло два месяца и вы уже Ющенка обсырали. Зачем было стоять, если потом об этом жалеть?
Источник: gazeta.ua
P.S.
Нынешней ночью во время силового штурма Майдана корреспондент «Конфликтов и законов» был свидетелем того, как титушки под видом медицинского персонала просачивались на Майдан. Когда к одному из таких «медбратьев» пострадавшие обратились за помощью, то в ответ услышали только пренебрежительный смех.
